Напрями живопису

на головну


¤ Абстрактний експресіонізм
¤ Art Informel
¤ Arte Povera
¤ Барбізонська школа
¤ Барокко
¤ Баугауз
¤ Братство прерафаелітів
¤ Вортицизм
¤ Готика
¤ Дада (дадаїзм)
¤ Де Стейл
¤ Експресіонізм
¤ Імпресіонізм
¤ Кемден-Таунська група
¤ Кінетичне мистецтво
¤ Кобра
¤ Конструктивізм
¤ Концептуальне мистецтво
(концептуалізм)

¤ Кубізм
¤ Маньєризм
¤ Метафізичний живопис
¤ Мінімалізм
¤ Набі
¤ Нео (неокласицизм, неоекспресіонізм, неоромантизм)
¤ Оп-арт
¤ Поп-арт
¤ Ренесанс (Відродження)
¤ Рококо
¤ Романтизм
¤ Символізм
¤ Сюрреалізм
¤ Фовізм
¤ Футуризм

   Абстрактний экспресіонізм

Філіп Ґастон,
"Сплячий"

Напрям американського живопису, що виник у Нью-Йорку в 1940-х роках. Більшість абстрактних експресіоністів дотримувались  принципу енергетичного малюнка ( або живопису жесту). Вони використовували великі полотна, наносячи фарбу жваво й енергійно за допомогою широкого пензля, подекуди розхлюпуючи її або накладаючи просто на полотно. Цей експресивний метод вважали не менш важливим, аніж саму роботу. Інші представники цієї школи намагались надати абстрактним  образам безжурний і загадковий зміст. Не всі їхні роботи були суто абстрактні (Білем де Кунінґ, Філіп Ґастон) чи експресивні (Барнет Ньюмен, Марк Ротко), але всі вони поділяли думку, що спонтанність живописного методу допоможе звільнити й відобразити творчі сили підсвідомості.  (Ґастон, Клеє, Де Кунинґ, Мазерель, Ньюмен, Поллок, Ротко, Стил, Франкенталер, Френсіс,                                    Гофман)

      Art Informel

Альберто Буррі "Мішок"

Французьке слово informel означає безформний, і геть не “неформальний”. У 1950-х роках художники течії Art Informel  були в пошуках нових шляхів творення образів, не вдаючись до пізнаваних форм, якими послуговувались їхні попередники (див. кубізм, експресіонізм). Їхньою метою було відкрити новий художній стиль в результаті відступу від геометричних і фіґуративних форм. Форми й методи виникали в процесі імпровізації. Творчість представників Art Informel вкрай різноманітна, їх єднає вільний живописний мазок і густе нанесення фарби. Так само як абстрактний експресіонізм, що існував паралельно в США, Art Informel – досить широка мистецька течія і включає в себе живописців як фіґуративної (Жан Фотріє), так і абстрактної орієнтації (Ганс Гартунґ). Хоч центром цього напряму був Париж, він поширився і в інших країнах Европи, особливо в Еспанії, Італії, Німеччині. ( Буррі, Дюбюффе, Ріопель, Де Сталь, Сулаж, Тапієс, Фотріє, Гартунґ).

      Барбізонська школа

Добіньї Шарль Франсуа
"Гребля в Оптєво"

Першої половини XIX століття група французьких художників часто працювала поблизу невеликого французького селища Барбізон за шістдесят кілометрів на південний захід від Парижа  біля окраїни лісу Фонтенбло. Тікаючи від міської суєти, художники ставили мольберти на вільному повітрі й малювали з натури. Вони зображували непомітні пейзажі й селян, що працюють  у полі, при цьому вивчали ефекти сковзкого світла й атмосферних явищ навколишньої природи. Багато художників барбізонської школи були несправедливо забуті, а їхні відкриття зараховували імпресіоністам, які згодом застосовували новаторську техніку їхнього живопису. (Добіньї, Коро, Курбе, Мілле, Теодор Руссо)

      Барокко

Берніні Джованні Лоренцо "Екстаз Святої Терези"

Свого найвищого розквіту стиль бароко досяг на початку XVII століття в Римі, звідки перегодом поширився на цілу Европу й проіснував аж до XVIII століття. Назва стилю походить від італійського слова barocco-чудернацький, диковинний. Мистецтво бароко легко відрізнити через його надмірний драматизм і відкрите емоційне зверненням до глядача. Типова для бароко релігійна композиція показує святих або Мадонну в оточенні янголів у вихрі здійнятих драпіровок та клублястих хмар. Популярні в ту епоху сюжети з класичної мітології зображували таким самим перебільшеним ладом. Та не все мистецтво бароко було розкішне й променисте – хмурий драматизм художників на зразок Караваджо, теж належить до цього стилю. (Берніні, Веласкес, Гверчіно, Джентилескі, Кальф, Караваджо, Кейп, Рембрандт, Рені, Рубенс, Санчес-Котан, Сурбаран).

       Баугауз

Василь Кандинський "Козаки"

Художня майстерня Баугауз була заснована архітектором Вальтером Ґропіусом у Веймарі 1919 року й стала центром сучасного дизайну в Німеччині 1920-их років. Виражаючи погляди соціалістичних теорій того часу, Ґропіус намагався зробити мистецтво й дизайн частиною повсякденного життя. Він вважав, що художники й архітектори повинні стати ремісниками, а їхні твори мають бути практичними й доступними. Живописці, архітектори, гончарі, ткачі, скульптори та дизайнери навчалися разом в майстернях Баугауза, як колись художники й ремісники епохи Відродження. Стиль Баугауза вирізнявся простотою, геометричними формами й вишуканим смаком. 1933 року школа була закрита фашистами начебто через поширення комуністичних ідей. Хоч фізично Баугауз припинив своє існування, його члени, покинувши Німеччину розлетілися по цілому світі, продовжували проповідувати його ідеали. (Алберс, Кандинський, Клеє, Мохой-Надь)

     Братство прерафаелітів

Берн Джонс сер Едуард "Король Кофетуа і жебрачка"

Об’єднання молодих художників, що було засноване 1848 року. Незадоволені станом занепаду, в якому був тогочасний британський живопис, прерафаеліти поставили собі за мету відродити щирість раннього італійського мистецтва до Рафаеля і Високого Відродження. Їхніми кумирами були Сандро Ботічеллі й Філіпе Ліпі. Прерафаеліти часто зображували літературні, історичні й релігійні сюжети,  а в сценах із тодішнього життя завжди прагнули дати моральний коментар соціальним стосункам. Картини прерафаелітів демонструють усю розкіш фактури й красу декоративних деталей, серед  яких особливо приваблювали тканини й квіти. (Берн-Джонс, Браун, Міллес, Россетті, Вотергаус, Гант)

 

Вортицизм

Девід Бомберг
"Грязьова ванна"

Школа англійського авангарду, яку заснував Віндем Льюїс у 1914 році. Назва вортицизм своїм походженням завдячує заувазі італійського футуриста Умберто Боччоні про те, що будь-яка творчість породжується з веремії почуттів (італійською “веремія” – vortizto). Подібно до футуризму,  вортицизм - різкий, динамічний стиль, що поширився як у живописі, так і в скульптурі – прагнув передати процес руху. Хоч вортицизм не проіснував навіть до кінця першої світової війни, він зіграв вагому роль як етап формування абстрактного мистецтва в Англії. (Бомберґ, Льюїс)

    Готика

Андре Боневе
"Святий Пилип"

Панівний стиль середньовіччя ( в період приблизно від 1150 до 1500 року), готика була стилем високих соборів у Европі. Створені в цю епоху алтарні композиції прикрашались вишуканими зубчатими шпилями, що повторяли архітектуру соборів. Готичний живопис і скульптура вирізняються подовженими пропорціями фіґур, і улягали суворому канонові. Спроби зображувати трьохвимірний простір у живописі зустрічаються вельми рідко, краєвид випадковий і непереконливий. Наприкінці XIV століття видно тягу до більшої витончености та елеґантности, а також зацікавлення сюжетами повсякденного життя. Зображені до найдрібніших штрихів рослини і тварини стають незмінною деталлю живописних полотен. Стиль пізнього середньовіччя, який не пов’язують із жодною країною, дістав назву інтернаціональної готики. (Боневе, Ґадді, Джентіле да Фабріано, Дуччо, Делла Кверча, Лімбурґи, Лоренцо Монако, Мартіні, Фуке, Чімабуе)

    Дада (дадаїзм)

Арп Ханс
"Листя і краплі"

Назва Дада навмисно безглузда й позначає  рух – протест проти колишнього мистецтва. Дадаїзм проіснував від 1915 до 1922 року. Осідком діяльності дадаїстів слугувало кабаре “Вальтер” у Цюриху, де поети, художники і письменники –однодумці збирались для творчих експериментів у царині беззмістовної поезії, “шумової” музики й автоматичного малюнка. Дадаїзм був різкою реакцією на снобізм і консервативність художнього істеблішменту: дадаїсти використовували всі можливості своєї уяви, аби викликати обурення в буржуазії. Типовий твір дадаїзму “ready-made”- тривіальний предмет, узятий зі середовища свого природного єства і виставлений як предмет мистецтва. Рух Дада зі своїм культом ірраціонального багато важив для підготовки ґрунту  сюрреалізмові, що виник у 1920-ті роки. (Арп, Дюшамп, Ман Рей, Пікабія, Гаусман, Швіттерс)

      Де Стейл

Модріан Піт
"Композиція"

Журнал і художній напрям під тією ж назвою були засновані Тео Ван Дусбурґом і Пітом Мондріаном у1917 році в Голландії. Художники вважали, що мистецтво повинно прагнути абсолютної гармонії, виразности й ладу, які можливі в результаті повного очищення. Картини групи Де Стейл виділяються суворими геометричними формами, переважно квадратними. Вони складені з найпростіших елементів: прямих ліній та основних кольорів. Школа вирішувала глибокі філософські питання і дотримувалась гадки, що мистецтво якоюсь мірою повинно відображувати таємницю Всесвіту і його універсальну гармонію. Ця течія живопису припинила своє існування 1931 року після смерті Ван Дусбурґа. Вона справила великий вплив на архітектуру й прикладне мистецтво Європи. (Ван Дусбурґ, Мондріян)

    Імпресіонізм

Едгар Дега
"Репетиція"

Напрям живопису, що виник у Франції в 1860-ті роки. Художники –імпресіоністи оспівували красу природи, яку бачили в багатстві природного освітлення – як от світанок, ясний полудень чи вечірні сутінки. Їх надто хвилювала проблема взаємозв’язку світла і кольору, свої картини вони малювали відкритими мазками чистого яскравого пігменту. Також вони здійснили переворот у виборі сюжетів, відмовившись від традиційних історичних, релігійних і літературних тем, а звернулись до тем повсякденного життя.  Назва цього напряму живопису, яку на глум дав якийсь журналіст, завдячує картині Клода Моне “Враження. Схід сонця” ( від французького слова “impression”- враження). ( Деґа, Кайбот, Кессет, Мане, Моне, Морізо, Піссарро, Ренуар, Сислей).

    Кемден-Таунська група

Харолд Гілмен
"Їдальня"

Група англійських художників - які об’єднались 1911 року - часто збирались в майстерні Волтера Сікерта у північній частині Лондона. Художники групи черпали свої сюжети з життя робочих верств Лондона. Ставлення до форми і колорит їхніх творів відобразили вплив творчості Ван Гоха й Поля Ґоґена. В 1913 році представники цієї школи об’єднались з представниками іншого напряму – вортицизму й утворили так звану Лондонську групу. (Ґілмен, Сікерт)

 

    Кінетичне мистецтво

Олесандр Колдер
"Пастка для омара і рибячий хвіст"

Цей термін використовують для позначення творів, що містять в собі реальний і видимий рух. Вперше ідею такої творчості сформулювали в 1920-ті роки, але свого подальшого розвитку вона сягнула тільки в 1950 –1960 –ті роки. Кінетичне мистецтво може бути простим ( як, наприклад,  мобілі Александра Колдера, що рухаються за допомогою повітряних потоків) чи складнішим (скульптури Жана Тінґелі, що рухаються  за допомогою мотора). Цим терміном послуговуються  теж стосовно творів, в яких ілюзія руху зринає під впливом світлових ефектів. (Колдер, Тінґелі)


Кобра

Апель Карел
"Персонаж в масці"

Міжнародна спілка художників, що існувала від 1948 до 1951 року. Слово Кобра було утворене з початкових літер назв міст, в яких мешкали фундатори об’єднання (Копенгаген, Брюссель, Амстердам). Метою руху Кобра було відкрито виразити в живописі підсвідомі інстинкти. Щоб надати своїм творам життєвої сили, художники використовували метод пастозного нанесення фарби і крикливі тони. На відміну від представників виключно абстрактного мистецтва, вони віддавали виняткову вагу   створенню фантастичних образів, навіяних фольклором і містичною уявою Півночі. (Апель)

 

Конструктивізм

Лисицький Эль
"Композиція"

Напрям абстрактного мистецтва, що зародився в Росії у 1913 році. Конструктивізм відкинув традиційні уявлення про мистецтво в ім’я імітації форм і методів тодішнього технологічного процесу. Найяскравіше це відбилося в скульптурі, де конструкцію створювали безпосередньо з продуктів промислового виробництва. В живописі такі самі принципи застосовувались у двохмірному просторові: абстрактні форми й деталі розташовувались на площині подібній до архітектурного креслення, нагадуючи про елементи машинної технології. Дарма що “ чистий” конструктивізм існував у Росії лише в перші післяреволюційні роки, його вплив відчутний протягом усього XX  століття. (Ґабо, Лисицький, Мохой-Надь, Попова, Родченко, Татлін).

    Концептуальне мистецтво (концептуалізм)

Бюрен Даніель
"Два рівні"

У концептуальному мистецтві ідея твору (концепція) ставиться вище,  ніж технічна досконалість його створення. Концептуалізм став провідним напрямом у міжнародному мистецтві 1960-х років і мав багато різноманітних проявів. Концепція може бути відображена різноманітними способами, в тому числі за допомогою текстів, карт, відеофільмів, світлин і перформансів, а твір може демонструватися в галереї або може бути написаний виключно для певної місцевости. Часом сам пейзаж стає складовою частиною твору, як, приміром, у ленд-арті Річарда Лонґа чи скульптурах Крісто. Концептуалісти переймають свої ідеї з філософії, фемінізму, психоаналізу, кіно й політики. Образ художника, насамперед як творця ідей,  підриває традиційну уяву про статус автора й твору, робить кінцевий результат роботи несуттєвим. Arte Povera – одна з течій концептуалізму, що виникла спершу в Італії, - розвивала цю ідею, використовуючи зужитковані матеріали й сміття ( наприклад, у творчості Йозефа Бойса і Маріо Мерца). (Бойс, Бюрен, Віола, Крісто, Лонґ, Мерц, Науман)

    Кубізм

Пабло Пікассо
"Жінка, яка плаче"

Цей новаторський метод створення живописних образів був започаткований Пабло Пікассо й Жоржем Браком у першому десятиріччі XX  століття. На перший погляд абстрактне й геометричне мистецтво кубізму передає реальні об’єкти. Вони лиш “ розплющені” на полотні так, що різні грані одного і того самого предмета можна угледіти водночас з різних позицій. Замість того щоб створювати ілюзію предмета в просторі, як це намагалися робити художники, починаючи з періоду Відродження, кубізм відтворює об’єкти в категоріях двохмірного полотнища. Виникнення кубізму спричинилося до  радикального переосмислення взаємозв’язку між формою та простором і навіки змінило розвиток західного мистецтва. (Архипенко, Брак, Ґріс, Леже, Пікассо)

Маньєризм

Бронзіно Аньоло
"Алегорія"

Маньєризм - подальший розвій стилю Відродження – за звичай вважають реакцією у відповідь на гармонію, лад і досконалість мистецтва XV та початку XVI  століть. Цей стиль, поширений в Італії між 1520 та 1600 роком, характеризується яскравим, майже крикливим колоритом, вишуканою побудовою композицій, перебільшеними формами та драматичним рухом. Назва походить від італійського слова “manien”- манера, спосіб, стиль і повинна вказувати на ґрацію, врівноваженість та гармонію. Протягом століть термін змінював свій зміст; але найчастіше його застосовують щодо художників, у творчості яких відкрито демонструється чудова майстерність, вигадлива уява й віртуозність пензля. (Бронзіно, Джамболонья, Джуліо Романо, Пармиджаніно, Понтормо, Россо Фйорентіно, Тінторетто, Челліні, Ель Греко)

    Метафізичний живопис (Pittura Metafisica)

Поль Дельво
"Спляча Венера"

Творцями метафізичного живопису, який виник в Італії в 1917 році, були Джордже де Кіріко й Карло Карра. Для цієї школи характерна спотворена перспектива, неприродне освітлення та дивний світ образів, де замість людей часто фіґурують манекени й статуї. Ставлячи свої об’єкти в чужий для них контекст, художники цього напрямку намагались створити магічну атмосферу сну. З цього погляду метафізичний живопис має багато спільного з сюрреалізмом, але вирізняється від останнього статичною композиційною структурою і любов’ю до архітектурних побудов. Дельво, Карра, Де Кіріко)

Мінімалізм

Келлі Елсворд
"Червоне, синє, зелене, жовте"

Течія у живописі й скульптурі, поширена в 1960-1970-ті роки, здебільшого в США. Як видно вже з назви, мистецтво мінімалізму зводиться до своєї основної суті: воно чисто абстрактне, об’єктивне й анонімне, позбавлене зовнішньої декоративности чи експресивного жесту. Живопис і графіка мінімалізму – монохромні й часто відображують математично правильні ґратки й лінійні структури. Водночас мінімалізм здатний розбудити високі почуття і відчуття єства. Скульптори –мінімалісти вживають промислові процеси й матеріали, такі як сталь, пінопласт чи флуоресцентні рурки,  для створення геометричних форм, часто –великими серіями. Така скульптура не послуговується жодним ілюзіоністичним засобом, але розраховує  на тактильне сприйняття глядачем. Мінімалізм можна розглядати як реакцію на емоційність абстрактного імпресіонізму, що панував у мистецтві протягом 1950-их років. (Андре, Джадд, Келлі, Ле Вітт, Менґолд, Райман, Серра, Стелла, Флавін)

     Набі

П'єр Бонар
"Відкрите вікно"

Невеличка група французьких художників, які творили в 1880-ті роки.  Вони вважали себе послідовниками Поля Ґоґена та його методу живопису чистими кольорами. Їхнє гасло сформулював один із членів групи Моріс Дені: “Пам’ятайте, що картина – перш ніж зобразити бойового коня, чи оголену жінку  або анекдот, - це пласка поверхня, що вкрита фарбами за певним ладом”. Твори набі виконані широкими тональними площинами, які формують окремий  кольоровий візерунок. Окрім живопису члени групи працювали над гравюрою, плакатом, ілюстрацією книжок, костюмом і театральними декораціями. (Боннар, Валлотон, Вюйар, Дені, Майоль)

Нео (неокласицизм, неоекспресіонізм, неоромантизм)

Альма Тадема Лоренс
"Оглядова площадка"

Приросток нео – новий – означає відродження напрямів чи ідеалів

Артур Бойд
"Австралійский козел відпущення"

мистецтва попередніх епох. Приміром, неокласицизм – рух, що виник у другій половині XVIII століття – прагнув повернути класичні цінності та воскресити благородний стиль давніх греків та римлян. В живописі й архітектурі він характеризувався підвищеною увагою до лінії та малюнка, врівноваженою композицією, а також поверненням до сюжетів античности. Неоекспресіонізм –це тенденція у творчості певних художників США та Европи, особливо Німеччини, що виникла в кінці 1970-их років. Художники знов удалися до виразних можливостей експресіонізму,

Джон Пайпер
"Хоукем, Норфолк"

створюючи щоразу промовистий індивідуальний стиль, часто сповнений агресії і нервової напруги.   Неоромантизм – означає досить театралізований напрям живопису XX  сторіччя, що поєднував у собі риси романтизму й сюрреалізму. Див. (неокласицизм) Альма-Тадема, Жак Луї Давід, Канова, Лейтон, Менґс, Пауере, Прюдон, Енґр; 

(Неоекспресіонізм) Ауербах, Базеліц, Бойд, Бомберґ, Кіфер, Клементе, Шнабель, Фринк; (Неоромантизм) Пайпер, Неш.

    Оп-арт

Вазареллі Віктор
"Пел-Кет"

Напрям абстрактного мистецтва, що почав розвиватися в 1960-ті роки. Оп-арт (скорочено англійською Optical Art – оптичне мистецтво) ґрунтується на ефектах обману зору. Художник ніби бавиться з глядачем, змушуючи свої образи мерехтіти й пульсувати. Хоч сам твір залишається статичним, форми й кольори підібрані так, що створюють оптичну ілюзію руху. (Вазарелі, Райлі)

 

 

Поп-арт

Том Вессельман
"Велика американська оголена №27"

Напрям мистецтва у США та Великобританії, що виник у 1950-ті роки і живився образами масової споживацької культури. Комікси, реклама та продукти промислового виробництва стали джерелом  його світу образів. Один з творців поп-арту Ричард Гамільтон визначив його зміст такими словами: “популярний, недовговічний, перехідний, дешевий, масовий, молодий, дотепний, сексуальний, жартівливий, вишуканий і великий бізнес”. Сьогочасність сюжету в живописі часто підкреслюють технікою, що нагадує ефект фотографії, а в скульптурі – скрупульозним відтворенням дрібних деталей. (Пітер Блейк, Вессельман, Дайн, Джонс, Джоунс, Кітай, Лихтенштайн, Ольденбурґ, Раушенберґ, Розенквіст, Сеґал, Тібо, Воргол, Гамільтон, Гокні)

 

Ренесанс (Відродження)

Сандро Боттічеллі
"Весна"

Протягом усього Середньовіччя людина жила в страху перед Богом і всюдисущою присутністю Церкви. Мистецтво зображувало життя на небі та святих і мало цікавилося подіями на землі. Але з  початком XIV століття людина стала усвідомлювати свою вагу та вплив на світ. Це відродження інтересу до людини (ренесанс) відобразилось також і в мистецтві: фіґури стали більш життєвими, простір –реальніший, а події Священної історії почали змальовувати з позицій земної перспективи. Відтак художники навчились легко відтворювати навколишній світ на картинах, фресках  та алтарних композиціях. Беручи свій почин зі стилізованих робіт Джотто і Мазаччо, Ренесанс найяскравіше виявився у монументальних творах Леонардо да Вінчі, Рафаеля та Мікеланджело. Цей стиль, передусім, пов’язують з Італією, але на півночі від Альп –в Німеччині та Фландрії – він теж набув свого незалежного розвитку. Художники італійського Відродження переважно намагались передати перспективу й ілюзію простору, тоді як фламандські і німецькі живописці приділяли більше уваги ювелірному відтворенню деталей навколишнього світу. Див.(Раннє Відродження ) Фра Анжелико, Боттічеллі, Верроккйо, Ґіберті, Ґірландайо, Джотто, Донателло, Филиппино Ліппі, Мазаччо, Мантенья, Перуджіно, Поллайоло, П’єро Делла Франческа, Синьореллі; (Пізнє  Відродження) Андреа дель Сарто, Фра Бартоломео, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Тиціан; (Північне Відродження) Альтдорфер, Ван дер Вейден, Грюневальд, Дюрер, Мабузе, Массейс, Ельсгаймер.

     Рококо

Амігоні Якопо
"Юнона отримує голову Аргуса"

Легкий, грайливий та декоративний стиль, що виник у Франції близько 1700 року й поширився  у XVIII столітті  по всій Европі. Назва походить від французького слова rocaule, яке означає чудернацькі прикраси на взір раковин, якими любили декорувати водограї та ґроти. Будучи головно стилем внутрішнього оздоблення, рококо виділявся ґрацією, вишуканістю та пастельною палітрою. Художники епохи рококо здебільшого зображували епізоди святкувань та втіх аристократії, а також фривольні сценки кохання. (Аміґгоні, Буше, Ватто, Тьєполо, Фраґонар)

 

Романтизм

Гойя Франціско
"Портрет герцогині Альби"

Панівна течія у мистецтві Північної Европи та США кінця XVIII-початку XIX століть. Прояви романтизму настільки різноманітні, що годі дати йому якесь одне визначення. Романтики піддавали сумніву цінність точних наук і розкрили вагу особистості та індивідуальної уяви. Їхні твори часто передають різноманітні почуття, приміром, жах, відчай, торжество й справжнє кохання. Романтизм як течія перестав існувати від середини XIX століття, однак романтичні тенденції збереглися і дожили до XX сторіччя, помітні в експресіонізмі и неоекспресіонізмі.(Бірштадт, Вільям Блейк, Ґойя, Жеріко, Казенс, Констебль, Коул, Мартін, Олстон, Тернер, Фрідріх, Черч, Етті)

 

  Експресіонізм

Ван Гог
"Соняшники"

Художній напрям 1905-1930 років, з осідком переважно в Німеччині. Художники-експресіоністи здебільшого втілювали внутрішній потяг душі, а не явища видимого світу. Живописові експресіонізму притаманні пристрасність, напруга та глибокий індивідуальний підхід до картини, яка править за засіб виразу емоцій. Пломеніючий колорит, далекі від реальних природні кольори і нервовий мазок виповняють експресіоністичні полотна мерехтливою життєвою снагою. Не дивно, що експресіоністи черпали натхнення з живопису Ван Гога з його новаторською технікою і незвичайним колоритом. (Бекман, Ван Ґох, Кірхнер, Кокошка, Марк, Мунк, Нольде, Пехштайн, Руо, Суґін, Геккель, Шиле, Шмідт-Роттлуф, Явленський).

    Символізм

Моро Постав
"Галатея"

Літературна й художня течія, що існувала в Франції кінця XIX століття. Художники –символісти заперечували реалізм і вважали, що живопис повинен відбивати думки й стан душі, а не просто фіксувати предмети навколишнього світу. Різні з погляду стилю – від ювелірної ретельності оздоблення одних полотен до блідої безтурботності інших, - усі роботи символістів передають настрій чогось надприродного й потойбічного. Символісти любили малювати сюжети з релігійним або міфологічним підтекстом і часто звертались до тем смерті та гріха. (Моро, Редон)

 

   Сюрреалізм

Віктор Браунер
"Чари"

Сюрреалізм зародився у Франції 1920-их років. Мовлячи словами його головного теоретика, письменника Андре Бретона, метою цієї школи було: “вирішити наявні досі протиріччя між мрією та реальністю”. Засоби досягнення цієї мети були найрізноманітніші: художники з фотографічною точністю  відображали страхітливі, позбавлені логіки сцени, творили чудернацькі істоти з набору звичних об’єктів, розробляли спеціальну техніку живопису для відображення руху підсвідомості. Фіґуративні твори сюрреалістів зображують чужий для людини світ, населений чи то образами земних марень, чи то істотами нічних страхіть. (Белмер, Браунер, Ґоркі, Далі, Дельво, Кало, Маґрітт, Матта, Міро, Танґі, Водсворт, Ернст)

    Фовізм

Матіс Анрі
"Червона кімната"

У 1905 році на виставці в Парижі були показані картини, намальовані проникливо чистими, різко контрастними кольорами. Вони справляли враження сповнених величезної енергії та пристрасти. Якийсь критик затаврував творців цих картин словом lesfauves, що французькою означає “дикі звірі”, й ця назва так і закріпилась за ними. “Дикість фовістів” полягала,  передусім, у яскравому колориті, динамічному мазкові, сповненому радости світові фарб і відчуттів. (Вламінк, Дерен, Ван Донґен, Матісс).

 

    Футуризм

Балла Джакомо
"Політ ластівок"

Одна з течій авангарду, що постала в Мілані 1909 року. ЇЇ учасники прагнули звільнити  італійське мистецтво від тягаря минулого й прославити сьогодення. Футуристи були в захваті від машинної технології, нових засобів пересування і зв’язку. Щоб надати своїм творам динамічности,  вони використовували вугласті форми й різкі  контури. Характерною особливістю творчости футуристів була тяга до відображення руху і швидкости: здебільш цього досягалось шляхом  накладання одно на одне різних положень одного і того самого об’єкта-так створювалось враження безперервного руху.                                                 (Балла, Боччоні).

                                                                                                         Переклад і редагування В.Криворучка          Використано матеріали сайту http://art.terra.net.ua                                                                            на головну

 

Rated by PING